Остання

Коли ніч повернеться знову, коли всі посинуть по спальням,

Я (не дліти) підсяду до столу, а своїм словом згорати до рання.

Мої білі листи немов діти, що нічого не бачуть, не знають.

Ні печалі, ні зради, ні літер. Ні любові, ні болі, ні слави.

Вони чисті як наші обличчя, брудні коли лазили влітку на вишні.